Голова Синодального відділу із взаємодії зі збройними силами та іншими військовими формуваннями України

Митрополит Білоцерківський і Богуславський Августин

Митрополит Августин (у миру – Маркевич Адам Іванович) народився 7 квітня 1952 р. в с. Глушковичі Лельчицького району Гомельської області в сім’ї православного священника.

У 1955 р. його батько був направлений на пастирське служіння в Житомирську область. Після закінчення середньої школи і медичного училища працював на центральній станції швидкої меддопомоги в м. Рівному. У 1971-1973 рр. проходив строкову службу в Збройних Силах СРСР. Під час служби і військових зборів отримав військові спеціальності: старшина-моторист суден річкового і озерного флоту, спеціаліст із СЦБ залізничного транспорту та зв’язку, помічник військового коменданта залізничних станцій. Має досвід пілотування літаками військово-транспортної і легкої авіації. Капітан у відставці. У 1973 р. вступив у Московську духовну семінарію, яку закінчив у 1975 р. за першим розрядом і був прийнятий у Московську духовну академію, яку закінчив теж за першим розрядом у 1982 р. З 2014 по 2018 р – навчався у Білоцерківському гуманітарно-педагогічному коледжі, який закінчив із відзнакою за спеціальністю “Соціальна педагогіка”. Кандидат богословських наук.

У 1975 р. був рукопокладений у сан диякона, а в 1976 році – в сан священника архієпископом Дмитровським Володимиром (Сабоданом).

У 1977–1978 рр. – настоятель Свято-Георгіївської церкви в с. Білилівка Житомирської області. У 1978–1992 рр. звершував пастирське служіння в м. Коростень Житомирської області спочатку другим священником у Покровській церкві, а потім її настоятелем. У 1990 р. був призначений настоятелем новоутвореної Свято-Ольгинської парафії. З 1989 р. – благочинний Коростенського округу Житомирської єпархії.

Рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви від 16 вересня 1992 р. митрофорному протоієрею Адамові Маркевичу визначено бути єпископом Львівським і Дрогобицьким після постригу в чернецтво і піднесення до сану архімандрита.

20 вересня 1992 р. в Трапезній церкві Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври за Божественною літургією Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир, архієпископ Рівненський і Острозький (нині – митрополит Дніпропетровський і Павлоградський) Іриней, єпископ Луганський і Старобільський Іоаннікій (спочилий митрополит), єпископ Переяслав-Хмельницький (нині – митрополит  Хмельницький і Старокостянтинівський) Антоній і єпископ Білоцерківський (нині перебуває за штатом) Іполіт здійснили хіротонію архімандрита Августина (Маркевича) у єпископа Львівського і Дрогобицького.

В 1998 р. піднесений до сану архієпископа, а рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви від 5 листопада 1998 р. отримав титул “Львівський і Галицький”.

Згідно з рішенням Священного Синоду від 20 липня 2012 року (журнал №66), архієпископ Львівський і Галицький Августин призначений Керуючим Білоцерківською єпархією, звільнивши його від управління Львівською єпархією. 23 листопада 2013 року піднесений до сану митрополита.

2004-2012 рр. – викладач Порівняльного богослов’я в Почаївській духовній семінарії. З 1994 р. – член Синодальної Богословської (потім – Біблійно-богословської) комісії, з 2009 р. – член Міжсоборної присутності Руської Православної Церкви. 1996 – 2007 рр. – голова Синодальної Богословської комісії Української Православної Церкви, 2007-2010 рр. – член цієї комісії, з 2010 р. – член новоствореної Богословсько-канонічної комісії при Священному Синоді УПЦ, з 2011 р. – голова цієї комісії. З 14 червня 2011 р. – член Координаційної Ради голів синодальних установ при Предстоятелі УПЦ. 1995-2002 рр. – духівник Спілки православних братств України, у 1997-2001 рр. – Духівник Спілки православної молоді України Української Православної Церкви. 1997-2012 рр. – відповідальний за діяльність комітету взаємодопомоги і захисту Православ’я у західних областях України (Львівська, Тернопільська, Івано-Франківська, Волинська, Володимир-Волинська, Рівненська, Сарненська, Мукачівська і Хустська єпархії). 1996–1999 рр. – відповідальний за зв’язки Української Православної Церкви з Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ і іншими збройними формуваннями України, а з 1999 р. – голова відділу УПЦ із взаємодії зі Збройними Силами й іншими військовими формуваннями України. 1999-2022 рр. – голова Опікунської ради Українського відділення міжнародного Фонду єдності православних народів. 2001–2003 рр. – голова Духовної Ради Всеукраїнського міжконфесійного релігійного християнського військового братства, з 2003 р. – член Духовної ради цього братства. 2001 – 2005 рр. – голова правління Всеукраїнської християнської місії «Духовна і благодійна опіка у місцях позбавлення волі», 2005 – 2009 рр. – член Правління цієї місії. З 2003 р. – Повноважний представник Предстоятеля, 2009 – 2011 рр. – Повноважний представник Української Православної Церкви в Верховній Раді України. 2009 – 2011 рр. – голова Ради з питань душпастирської роботи при Міністерстві оборони України, з 2011 р. – член цієї Ради. З 2010 р. – духівник «Спілки православних юристів в ім’я Архістратига Божого Михаїла». Відповідає за духовну опіку православних учасників українських антарктичних експедицій. За благословенням Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого митрополита Київського і всієї України Володимира був головою Оргкомітетів міжнародних ювілейних церковно-світських конференцій до 2000-річчя Різдва Христового в Почаєві і в Києві, членом Оргкомітетів міжнародних ювілейних церковно-світських конференцій в Криму і Запоріжжі, а також відповідальним за організацію і проведення різних профільних церковно-світських науково-практичних конференцій у 1996–2007 рр. Неодноразово відвідував Святу Землю та святу Гору Афон, в тому числі, в складі офіційної делегації в 2006 р. У 1994 р. був присутній на чині сходження Благодатного вогню в Гробі Господньому і співслужив на нічній Пасхальній літургії Блаженнішому Патріарху Єрусалимському і всієї Палестини Діодору, який потім, на його прохання, звернувся зі спеціальним Посланням підтримки до духовенства і віруючих Львівської єпархії. Очолював делегацію УПЦ на переговорах з УГКЦ в м. Відні (Австрія) в 1998 р., а також делегацію РПЦ на переговорах з Ефіопською Церквою в м. Аддіс-Абеба (Ефіопія) в 2007 р., був членом комісії з діалогу між Руською Православною Церквою і Римо-Католицькою Церквою в Женеві (Швейцарія) в 1994 р. і в Москві (Росія) в 1995 р. Брав участь в міжнародних конференціях, переговорах, нарадах, урочистих заходах, робочих зустрічах (церковних, наукових, військових, тюремного служіння): м. Москва, Свято-Троїцька Сергієва Лавра, м. Санкт-Петербург, Псков-Печерський чоловічий монастир, м. Смоленськ, м. Бєлгород, м. Курськ, м. Кострома, військове селище Дягілево Рязанської області, Свято-Троїцький Серафимо-Дивеєвський жіночий монастир, м. Сочі, м. Кемерово, м. Красноярськ, м. Норильськ, м. Сєвєроморськ, військове селище Відяєво Мурманської області, м. Архангельськ, Спасо-Преображенський Соловецький чоловічий монастир, м. Петропавловськ-Камчатський, військове селище Рибачий (Росія), м. Мінськ (Білорусь), м. Таллінн (Естонія), м. Кишинів (Республіка Молдова), м. Тирасполь (Придністров’я, Республіка Молдова), м. Ташкент (Узбекистан),  м. Ясси (Румунія), м. Варшава, м. Краків, м. Перемишль, м. Новий Сонч, м. Люблін, м. Холм, м. Білосток, Яблочинський чоловічий монастир (Польща), м. Багдад (Ірак), м. Вашингтон (США), м. Торонто (Канада), м. Лондон (Великобританія), м. Штутгарт (Німеччина), м. Страсбург, м. Лурд (Франція), м. Белград, Нови Сад, Косово (Сербія), Боснія і Герцеговина, м. Софія (Болгарія), м. Афіни і о. Родос (Греція), м. Йоганнесбург, м. Кейп-Таун (Південно-Африканська Республіка), Ліберія, Уганда, м. Копенгаген (Данія), Мадрид (Іспанія), Ватикан, м. Рим, м. Мілан (Італія), українська антарктична станція «Академік Вернадський», де взяв участь у будівництві найпівденнішої церковної споруди у світі – каплиці святого рівноапостольного князя Володимира – і освятив її,  російська антарктична станція «Беллінсгаузен»          (двічі), польська антарктична станція ім. Г. Арцтовського, китайська антарктична станція «Чанчен». Неодноразовий учасник Міжнародних загальноосвітніх Різдв’яних читань. За благословенням Предстоятеля УПЦ очолював делегацію Синодального військового відділу у складі військовослужбовців і правоохоронців в паломницьких поїздках у Болгарію, Сербію, Чорногорію, Північну Македонію, Албанію,  Румунію, Грецію, Італію, Швейцарію, Туреччину, Ізраїль, Грузію, Вірменію, Азербайджан, Австралію. Весною 2013 р. відвідав Північний полюс, де залишив срібну табличку з благословенням блаженної пам’яті Митрополита Київського і всієї України Володимира (Сабодана) всім полярникам Арктики і капсулу з землею зі Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври. Побував також на архіпелазі Шпіцберген, на Вогненній Землі і Фолклендських островах.

Неодноразово відвідував зону бойових дій на Сході України. Також відвідав усі обласні центри України і Республіки Білорусь для участі у Богослужіннях, урочистих заходах та інших зустрічах.

Має церковні й державні нагороди, а також численні відомчі нагороди силових структур і громадських організацій, включаючи міжнародні та іноземні. Лауреат премії Міжнародного Фонду святого Андрія Первозванного (1996). У рамках ІV Міжнародного проекту «Україна й українці – цвіт нації, гордість країни» нагороджений зіркою «Патріот України» (2013).